Методи психотерапії – ,

Психотерапі́я

49.Назвіть основні напрямки сучасної психотерапії.

Психотерапі́я— метод впливу лікаря (психотерапевта) словом на психіку хворого з лікувальною метою.Психотерапія — це науково обґрунтований та емпірично перевірений вид діяльності, що спрямований на допомогу людям, які потерпають від психічних, психосоматичних, соціальних проблем або страждання, та використовує психологічні інструменти.

Глибинна психологія т— поняття у психології та психотерапії, що поєднує різноманітні підходи, які надають особливого значення несвідомим душевним процесам для пояснення людської поведінки та переживань. Центральним припущенням глибинної психології є наявність «під свідомою поверхнею» глибинних шарів свідомості, в яких відбуваються несвідомі процеси, що впливають на свідомі дії та враження.До найвідоміших шкіл глибинної психології окрім психоаналізу Зигмунда Фрейда зараховують також аналітичну психологію Карла Густава Юнга та індивідуальну психологію Альфреда Адлера.

На думку представників усіх цих шкіл, основою свідомого сприйняття і поведінки є регуляція потягу та передолання конфлікту. Психологічні процеси, що розгортаються у глибинних шарах несвідомого, визначаються потягами та мотиваціями.Характер потягу є визначальною відмінністю трьох основних напрямків глибинної психології: тоді як Фрейд найбільшу увагу приділяв сексуальному потягу, за Юнгом центральним елементом психологічних процесів є невизанчена енергія потягу, а за Адлером — потяг до влади.

Важливим концептом глибинної психології є психічний механізм витіснення. Фрейд спершу визначав витіснення, як захист від болісних, емоційно неприємних спогадів. Такий захист є активною дією «Я» у Фрейдівському розумінні. Перенесення— психологічний феномен, що полягає в несвідомому перенесенні раніше пережитих (особливо в дитинстві) почуттів та відносин, які стосувалися однієї особи, зовсім на іншу особу.

Психоаналітична психотерапія 3. Фройд запропонував психоаналіз як метод дослідження несвідомого і водночас спосіб лікування неврозів та інших психічних розладів. Психоаналіз ґрунтується на виявленні прихованого змісту витіснених у несвідоме прагнень, психічних травм або змістів іншої природи. Його основними методами є інтерпретація, аналіз сновидінь та довільних асоціацій пацієнта. Задача психотерапевта-психоаналітика — розкрити і перевести в свідомість несвідомі тенденції, потяги і конфлікти, тобто сприяти усвідомленню.. Щоб досягти усвідомлення, психоаналітик повинен піддати психоаналізу ряд психічних феноменів, в яких несвідоме знаходить свій вираз: вільні асоціації, символічні прояви несвідомого (обмовки, описки, очитки, забування слів, помилкові дії), перенесення і опір.

Когнітивно-поведінкова психотерапія Когнітивна (лат. cognitio — знання) психотерапія — сукупність психотерапевтичних методів, що грунтуються на уявленні про примат свідомого, раціонального аспекту психіки у розв’язанні психологічних проблем, зокрема особистих та емоційних.

В межах КПТ допомога, яку надає фахівець клієнту, полягає в тому, що вони спільно аналізують причини і характер поведінкових проблем, знаходять порушення з боку когнітивних конструкцій (хибних автоматичних думок та установок), які їх обумовлюють, планують та здійснюють психокорекційні заходи, спрямовані на усунення хворобливих проявів. Біхевіоральна(поведінкова) психотерапія за основну мету має створення нових умов для навчання людини, завдяки чому вона може оволодіти своїми діями та змінити поведінку . Сьогодні в біхевіоральній психотерапії існують три головні течії: класичне зумовлення, оперантн езумовлення та «мультимодальне програмування».Головна мета біхевіоральної психотерапії — забезпечити нові умови для навчання, виробити нову систему стимулів і на цій основі допомогти оволодіти новою поведінкою у процесі тренінгу. Людина розглядається як продукт і творець навколишнього середовища. Психолог виступає у чітко окресленій ролі вчителя, наставника або лікаря.

Мультимодальна психотерапія — це і мистецтво й наука. Психотерапевти даного напрямку постійно ведуть пошук емпірично обґрунтованих методів змін. Грунтуються на особистому досвіді, інтуїції..Класичне обумовлення — спосіб формування умовного рефлексу, при якому умовний і безумовний стимули передують умовної реакції. Оперативна психотерапія — швидка допомога людині в знятті емоційної напруги і негативних переживань.

Раціона́льно-емоці́йно-поведі́нковатерапі́я, РЕПТ— підхід в психотерапії, створений Альбертом Еллісом у 1955 році[1] та розглядаючий у якості головної причини психічних розладів помилкові, ірраціональні когнітивні установки (переконання, вірування, ідеї, припущення і т.п.), а не минулий досвід індивіду (пор. Психоаналіз). Такі когніції в термінах РЕПТ називаються «ірраціональними віруваннями» (іноді — «ірраціональні переконання», англ. irrationalbeliefs) та основною метою терапії є їхнє усунення.

Когнітивна модель А.Бекка. Погляди Бека ближчі до загальних уявлень когнітивної психології про психіку як властиву живим організмам систему отримання, опрацювання і зберігання інформації. Психічні та особистісні розлади (тривогу, депресію, панічний страх (фобію), нудьгу, відчуття неповноцінності тощо) А. Бек розглядає як наслідок порушень в інформаційних процесах, що негативно впливають на пов’язані з ними емоційні та мотиваційні аспекти поведінки і діяльності. Психотерапевт нагадує вправного системного програміста, здатного знайти і усунути збій у програмі і навіть навчити цього користувача (клієнта).

Гуманістична (лат. humanus — людяний) психотерапія — напрям психотерапії, який оснований на позитивному розумінні людської природи і розглядає психосоматичні симптоми та психологічні проблеми як наслідок обтяжливого соціального впливу,

несприятливих умов розвитку. Терапевтичні зусилля представники гуманістичного підходу спрямовують на особистісне зростання та актуалізацію потенціалу до самозцілення, ніж на лікування симптомів. Терапевтичною метою є досягнення максимальної усвідомленості як інтегральної якості людської природи і вищого стану свідомості.

Гештальт-психотерапія спрямована на посилення психологічних позицій особистості, розширення особистісної самосвідомості та має яскраво виражену функціональну спрямованість.Головною метою гештальт-терапії є допомога людині у повній реалізації свого потенціалу.

Клієнт-центрована психотерапія — напрям, орієнтований на актуалізацію за допомогою розуміючого і глибоко особистого контакту між клієнтом і терапевтом уродженої тенденції організму І психіки до розвитку, самоорганізації і самозбереження з метою досягнення внутрішньої гармонії і задоволеності життям. Автором недирективного, тобто клієнт-центрованого підходу, є американський психолог Карл-Ренсом Роджерс. Сутність центрованої на клієнті терапії полягає в такій побудові контакту психотерапевта із клієнтом, за якої пацієнт сприймає терапію не як лікування і вивчення з метою діагностування, а як глибоко особистий досвід. Тому під час її реалізації особливого значення набувають відчуття, що пробуджують людські взаємини, передбачають щирість і обопільну відвертість. Для цього потрібно володіти розвинутою терапевтичною інтуїцією.

Логотерапія (грец. logos — сенс, знання і therape‘ta — лікування) — метод психотерапії, що ґрунтується на системі філософських, психологічних і медичних поглядів на природу людини, центральним компонентом якої є прагнення до сенсу. Однією з глибинних характеристик людської природи є пошук сенсу вчинків і життя загалом. Цими питаннями людство переймалося на всіх етапах свого розвитку. В останні десятиліття поняття «сенс» стало в психотерапії одним із основних. Важливу роль у цьому відіграв австрійський психолог, психіатр

Віктор-Еміль Франкл (1905-1997), який розробив метод екзистенціального аналізу — логотерапію.

Дазейн-аналіз — психотерапевтичний напрям, оснований на аналізі індивідуального буття людини, яке терапевт розглядає як термінальну цінність.Основні методи у дазейн-терапії — вчування (вникнення в почуття), емпатійна увага і зацікавлене ставлення як до здорових, так і до патологізованих індивідуальних проявів, далеке від оцінювання і нозологічних класифікацій.

Екзистинціальне консультування. Мей Він прийшов до висновку, що причиною неврозів є не проблеми з минулого пацієнта (фіксації лібідо, порушені об’єктні відносини і т. п.), а ті проблеми, які він не може вирішити зараз. Така актуальна імпотентность неминуче веде до втрати спонтанності, націленості в майбутнє, творчих здібностей.З точки зору Мея, психічно нормальна людина здатна знаходити конструктивні шляхи для самовираження. Для нього характерний розрив між тим, що він є, і тим, чим він хоче бути, що створює творче напруга.

Екзистенціальні консультанти вважають своїм головним завданням допомагати клієнтам, успішно справлятися з почуттям тривоги, яке людина неминуче відчуває протягом всього свого життя.

Системна сімейна психотерапія — одна з наймолодших психотерапевтичних шкіл, що розвиваються останнім часом. Клієнтом є вся сім’я, вся сімейна система, саме вона — об’єкт психотерапевтичного впливу. Принципи сімейної психотерапії (Белл) Принцип цілісності: Сім’я — цілісна система, її потрібно розглядати цілком.Принцип відкритості: Всі сімейні проблеми обговорюються в присутності всіх членів сім’ї.Принцип відповідальності: Будь внутрішньосімейне порушення — результат сімейних відносин, а не чиясь персональна вина. Принцип нейтральності: Психотерапевт не повинен приймати сторону однієї зі сторін

Принцип гіпотетичність: Психолог будує гіпотези, які згодом спростовує або підтверджує.

studfiles.net

Сучасна психотерапія | Vema Kids

Тілесно-орієнтована психотерапія

Цей напрямок психотерапії дозволяє працювати з неврозами і особливостями пацієнта шляхом процедурного впливу самого пацієнта на своє тіло відповідно до інструкцій психотерапевта. Існують такі різновиди тілесно орієнтованої психотерапії:

• Релаксація, медитація. Подібні методи спрямовані на усунення м’язової напруги і гармонізацію стану здоров’я. Іноді пацієнтові, що знаходиться в гнівному стані, пропонують стиснути кулаки, напружуючи м’язи як можна сильніше, позбавляючись від негативних емоцій. Таким чином, при ослабленні м’язи стомлюються і настає розслаблений стан.
• Холотропне дихання. Цей метод використовують для зняття емоційних і біоенергетичних блоків. Дана методика належить Станіславу Грофу. Її суть полягає у поєднанні інтенсивного дихання, спеціальної медитативної музики і вправ, запропонованих психотерапевтом.
• Музикотерапія — лікування за допомогою спеціально підібраної музичної композиції. Використовується для того, щоб стабілізувати стан пацієнта і заспокоїти його. Часто застосовується як додатковий метод при корекції аутизму у дітей.
• Танцювально-рухова терапія. Використовується для розслаблення пацієнта, зняття блоків, позбавлення від скутості і розвитку комунікації шляхом спілкування з партнером.
• Аутотренінг або самонавіювання. Метод заснований на позитивних установках, коли пацієнт повністю приймає і орієнтується на позитивний результат подій.

Позитивна психотерапія

Головним принципом позитивної психотерапії виступає прийняття навколишнього світу з усіма його недоліками і повне позбавлення від агресії і ворожнечі по відношенню до суспільства. Позитивна психотерапія вже сама по собі є методом, але і в цій техніці є свої особливості і етапи. Серед них:

• Техніки промовляння і елементи арт-терапії.
• Техніки візуалізації.
• Опитувальник актуальних здібностей.
• Стандартизованого інтерв’ю.
• Шаблон рівноваги і здатності любити.

Когнітивна психотерапія

• Усунення неспокійних станів і симптоматики захворювань.
• Зниження ризику повернення тривожності і зміцнення нервової системи.
• Рішення проблеми і найголовніше — усунення причини проблем пацієнта.

Крім того, варто описати основні використовувані для цього, методи:

• Пацієнту рекомендується почати вести щоденник або мінімальний запис своїх думок.
• Емпірична перевірка: пропонується знайти всі плюси і мінуси ситуації дивлячись на неї з боку.
• Методика переоцінки за допомогою уяви.

Екзистенціальна психотерапія

Головними особливостями екзистенціальної психотерапії є глобальні цілі цього напрямку, а саме осмислення пацієнтом свого життя, життєвих цінностей і цілей, і навіть зміна життєвого шляху з повним прийняттям відповідальності за власний вибір. Основні аспекти цього виду психотерапії представлені так:

• Життя — це низка внутрішніх конфліктів, які породжують зовнішні проблеми.
• Екзистенціальна психотерапія виключає терапевтичні техніки і заснована на філософських поняттях.
• Основним виступає факт прийняття проблеми і переосмислення шляхом зміни власного світогляду.

Когнітивно поведінкова психотерапія

Терапія заснована на безпосередньому контакті пацієнта і психотерапевта. Відмінною рисою цього контакту виступає те, що психотерапевт розмірковує над проблемою спільно з пацієнтом і не виступає як порадник, не намагається на щось звернути увагу і не висловлює свою думку. Цей вид терапії залежить від активності пацієнта. Первинно робота проходить над хвилюючими явищами, а пізніше переходить в підсвідому сферу, де спливають всі особистісні проблеми і переживання пацієнта. Єдине, що в подібній терапії може робити доктор — це перепитувати, так і пацієнт сприймає ситуацію, повторюючи його твердження. Когнітивно поведінкова терапія підходить людям, що знаходяться в депресії, мають необ’єктивно низьку самооцінку, мають безліч комплексів. Порівняно з іншими видами психотерапії, когнітивно поведінкова має ряд переваг, серед яких:

• Не потрібно витрачати багато часу на терапію.
• Всі завдання дуже прості.
• Не має негативних наслідків.
• Стійкість отриманого ефекту
• Можливість відпрацьовувати пропозицію техніки вдома, в комфортних умовах.

Крім того, ще однією особливістю даної терапії виступає те, що під час сеансу всі думки і емоції систематизуються і набувають або продуктивний, або непродуктивний характер. У подібній терапії використовують модель АВС, для побудови об’єктивного ланцюжка виникнення проблематики. Модель АВС представлена:

А — Подія, відправна точка, яка має емоційно значиме забарвлення для пацієнта, що служить стимулом.

В — Система світогляду індивіда на основі якої він формує враження про подію.

С — Наслідки ситуації і реакція на неї. Найчастіше виражається внутрішніми проблемами, неврозами, порушенням контакту з соціумом.

vemakids.com.ua

70. Наративна психотерапія. Методи деконструкції проблемних історій клієнта

Засновниками напрямку вважаються М. Вайт (Австралія) та Д. Епстон (Нова Зеландія). Варто зазначити, що акцент на наративних технологіях у нашому дослідженні в першу чергу пов’язаний з орієнтацією на наратив — розповідь як контекст, співпричетний до моральнісності, а не лише з причин можливості їх застосування в індивідуальному форматі. Мова йде про смисли, які передаються за рахунок мови у вигляді певних шаблонів (у соціальних системах цю роль відіграють історії), які створюють і облаштовують (розгортають) реальність в системах. Таким чином, дійсність — не що інше як історії: люди говорять саме про них, а зовсім не про різні альянси, ієрархії, кордони чи правила. Сім’я виступає тут як найближче соціальне оточення (простір), в якому історії кожного не тільки протистоять одна одній з усією своєю силою, а й перебувають у вкрай інтенсивному постійному взаємообміні. Історії не придумуються наодинці — для розповіді потрібен Слухач, який знаходиться завжди поруч з Розповідачем.Слід зауважити, що розповідати можна і без слів. Історія «все одно я всім байдужий» не потребує багато слів для того, щоб по-новому розповідати її собі та іншим. Для інтерпретації кожен член сім’ї користується загальною системою визначень і переконань, так званою «наративною традицією» — властивою кожній сім’ї традицією розповідання. Значення поведінкових проявів і суті речей, які сім’я прагне передати своїм членам, є ще одним аспектом наративної традиції. Ідеться про «сімейне кредо», тобто внутрішніх і висловлюваних вголос переконаннях у сім’ї, які створюють рамки для певної форми розповідання про все те, що трапилось. В параметрах сімейної системи цей феномен притаманний сімейному міфу, що визначається як сімейна ідентичність, історія, кредо, що об‘єднує всіх членів сім’ї та має чіткий зв’язок з міфами культури та ідеалізованими уявленнями про шлюб і сімейне життя. Такий собі «лейтмотив», що рефреном звучить в історіях кожного члена сім’ї. З іншого боку, в якості «сімейного обличчя», сімейний міф обов’язково «вбирає» в себе моральнісні аспекти життєдіяльності сім’ї, соціально бажані норми моральної поведінки (наприклад, міфи «ми сім’я — героїв/рятувальників/дружніх людей»).

71. Структурна сімейна психотерапія.

Психотерапевти цього напрямку виходять із положення, згідно з яким симптом є відбиття дисфункції всієї сімейної системи. Сімейні психотерапевти цього напрямку приділяють пильну увагу взаємодіям й іншим проявам активності членів родини, що дозволяє зрозуміти організацію, або структуру, родини. Те, яким образом, коли й з ким члени родини взаємодіють у даний момент, має вирішальне значення для розуміння й наступної терапевтичної зміни сімейної структури.

Техніка структурної сімейної психотерапії заснована на декількох ключових теоретичних положеннях:

1) родина як базисна людська система,

2) наявність у рамках сімейної системи підсистем,

3) існування в системи й підсистем границь із певними характеристиками,

4) поводження, що втручається, як фактор, що робить вплив на окремих членів родини

5) еволюція паттернів трансакції.

Далі розглядається кожне із цих положень.

Родина як базисна людська система.С. Минухин розглядав родину не як суму окремих особистостей або групу індивідів, а як єдине ціле, організм.. Незважаючи на те, що сама родина може ідентифікувати одного зі своїх членів як пацієнта, психотерапевт — прихильник структурного підходу буде вважати його всього лише носієм симптому. З погляду прихильників даного напрямку в сімейній психотерапії, родина являє собою організм, а симптом є породженням або наслідком интеракционных і структурних проблем, що виникли в самій сімейній системі.

Підсистеми.Структурна сімейна психотерапія фокусируется на соціальній організації сімейного організму. Родина виконує свої функції завдяки наявності в ній підсистем.

1.Перша з них — подружня підсистема.. 2. Батьківська підсистема

.3.Самі діти є членами підсистеми .Основна функція цієї підсистеми — навчитися спілкування з однолітками, у тому числі з урахуванням їх авторитету.

Вироблення певних стереотипів задоволення тих або інших потреб спрощує процес прийняття рішень. Відповідно, родина, подібно іншим системам, організує свої функції в певну структуру, у якій відбивається зі сфер її життєдіяльності.

studfiles.net

ПОВЕДІНКОВА ТЕРАПІЯ: методи і техніки

Поведінкова терапія являє собою психотерапевтичний напрям, метою якого є усунення неадекватної поведінки, а також розвиток навичок соціальної адаптації. Таке наукове поняття, як поведінкова психотерапія, виникло в 20-і роки 20-го століття і з тих пір отримало досить широке поширення. Розглянемо основи і принципи представленого напрямки більш детально.

Спрямованість поведінкової психотерапії

Поведінкова психотерапія є одним з провідних напрямків психотерапії в сучасному суспільстві. Її особливість полягає в підвищеної концентрації на зовнішній поведінці суб’єкта, при тому, що традиційна психотерапія базується на виявленні внутрішніх конфліктів, особистісних мотивацій, суб’єктивних сприйнять. Існує теорія, згідно з якою розлади психічного і емоційного характеру виникають і розвиваються на тлі порушень процесів адаптації людини в соціумі і навколишньому середовищу, що пов’язано з неправильними поведінковими стереотипами.

Саме вирішенням даної проблеми і займається поведінкова психотерапія. Спрямованість течії полягає не в зміні мислення або світорозуміння, а у відпрацюванні певних навичок, що досягається за допомогою спеціалізованих вправ і тренінгів.

Поведінкова терапія переслідує такі цілі:

1. Усунення надлишкової тривоги.
2. Боротьба з підвищеною і безпричинної дратівливістю.
3. Усунення надмірної чутливості.
4. Ліквідація ознак неадекватної поведінки в соціумі.
5. Уміння вирішення конфліктів.
6. Навчання навичкам соціальної взаємодії.
7. Подолання страхів виступу перед великою аудиторією.
8. Усунення ознак агресивної поведінки.

Отже, поведінкова психотерапія спрямована на досягнення максимально сприятливих результатів взаємодії людини з соціумом і набуття навичок комфортного спілкування між людьми.

Методи поведінкової терапії

В першу чергу необхідно розібратися в тому, що ж є предметом вивчення поведінкової психотерапії. Як стверджують фахівці, поведінкова психотерапія піддає глибокому аналізу такі особливості людської особистості:

1. Соціальні емоції.
2. Отримані навички.
3. Вроджені та набуті інстинкти.
4. Здатність адаптації індивідуума в нових умовах.

Оскільки поведінкова психологія спрямована на досягнення позитивних результатів шляхом зміни особливостей соціальної поведінки суб’єктів, то для даного напрямку психотерапії характерні наступні методики:

1. Навчання принципово новим, ефективним формам поведінки.
2. Усунення несприятливих форм поведінки.
3. Модифікація застарілих, патологічних поведінкових звичок.
4. Навчання емпіричним знанням.
5. Психокорекція.
6. Формування впевненості у власних діях.
7. Розвиток рішучості.
8. Формування почуття відповідальність за власні дії і скоєні вчинки.

Успішна поведінкова терапія призводить до зміни пацієнтом ставлення до життя і оточуючим людям, дозволяє йому самостійно виявляти і коригувати певні стереотипи поведінки, що призводять до несприятливих наслідків.

Для досягнення поставлених цілей можуть бути використані такі практики:

1. Дихальні вправи.
2. Методи релаксації.
3. Медитативні практики.
4. Аутотренінг.
5. Робота з негативними думками, що викликають страхи, тривоги, дратівливість і неадекватні реакції.
6. Психологічні практики, спрямовані на підвищення самооцінки.
7. Формування позитивних соціальних навичок.

доцільність проведення

У яких випадках необхідна поведінкова психотерапія? Фахівці в області психотерапії стверджують, що в професійної допомоги потребують пацієнти, які страждають такими розладами:

1. Складнощі з соціальним адаптацією.
2. Занижена самооцінка.
3. Відсутність впевненості в собі.
4. Підвищена агресивність.
5. Відсутність вміння знаходити вихід з конфліктних ситуацій.

Поведінкова психологія особливо важлива для нормального, повноцінного розвитку дітей, що мають такі проблеми:

1. Комунікативні складності в спілкуванні з однолітками і дорослими людьми.
2. Агресивність (явна або прихована форма).
3. Скритність.
4. Замкнутість.
5. Погана успішність і відставання у розвитку.

Поведінкова психотерапія особливо необхідна дітям, які страждають на аутизм. Для таких малюків заняття з кваліфікованими фахівцями – цей єдина можливість знайти своє місце у суспільстві і навчитися нормально контактувати з однолітками, батьками, педагогами та вихователями.

Однак поведінкова психологія доцільна не тільки для людей, які страждають певними порушеннями в психічній сфері і специфічними неадекватними проявами. До допомоги фахівців часто звертаються люди, які мають такі-якої складності:

1. Незадоволеність відносинами з батьками, родичами і ближнім оточенням.
2. Проблеми з адаптацією в трудовому колективі.
3. Складнощі у відносинах з протилежною статтю і незадоволеність особистим життям.
4. Проблеми в стосунках сексуального характеру.
5. Неможливість знайти спільну мову зі своїми дітьми.
6. Складнощі у вихованні дитини.

Кваліфікований фахівець, використовуючи методи поведінкової психотерапії, може доступно пояснити своєму клієнтові, що це таке, навчити її принципово нового підходу до взаємодії з оточуючими людьми і вирішити таким чином існуючі проблеми, в значній мірі підвищивши якість його життя.

Методи когнітивної психотерапії

Поведінкова когнітивна терапія була розроблена в 1960 році вченим на ім’я Аарон Бек. Спрямованість представленої методики полягає в усуненні негативного мислення, що приводить до дисфункціональним дій і відповідним проявам індивідуума в соціумі. Для досягнення цих цілей фахівців застосовують такі методики:

1. Виявлення деструктивних, неадекватних і негативних думок.
2. Витіснення небажаних думок думкоформа позитивної спрямованості.
3. Розробка нових позитивних поведінкових шаблонів.
4. Формування принципово нової, конструктивної лінії у поведінці, вчинках, діях.
5. Створення позитивних шаблонів поведінки за допомогою методів візуалізації.
6. Інтенсивне залучення на практиці нових ліній взаємодії з соціумом з метою формування позитивних поведінкових звичок.

Техніки поведінкової терапії

Поведінкова психотерапія грунтується на проведенні конкретних технік, які людина може застосовувати на практиці самостійно.

Розглянемо найбільш поширені і ефективні з них більш детально:

1. «Жетонів» терапія являє собою психологічну методику, згідно з якою пацієнт при здійсненні позитивних дій, спрямованих на формування нових поведінкових шаблонів, отримує певну винагороду. Цей метод часто застосовується в процесі виховання дітей, які за хороші вчинки отримують від батьків цукерки або інші подарунки. Доросла людина може преміювати себе самостійно, дозволивши собі покупку бажаної речі, похід в театр і т. Д. При цьому у людини формуються певних рефлекси, сприяють зміні лінії поведінки і формування нових звичок.
2. Поведінкова терапія передбачає і активне використання так званої техніки повені. Представлена ??методика полягає в максимальному зануренні людини в травматичну ситуацію шляхом впливу на його уяву. При тривалій практиці чутливість людини знижується, страхи йдуть і формуються нові, сприятливі поведінкові шаблони, які автоматично реалізуються при стресових ситуаціях.

Поведінкова психотерапія – вкрай важливий напрямок психотерапії, що сприяє соціальній адаптації людей і їх гранично ефективному, комфортному і конструктивної взаємодії.

Ще цікавеньке:

medfactor.com.ua

Методи психотерапії ПТСР – Моя освіта

Існує багато методів, які ефективно використовуються в процесі корекції і терапії ПТСР. Всі методи умовно можна розділити на чотири категорії (Ромек В. Г. [и др.], 2005):
1. Освітні. Включають в себе обговорення книг і статей, знайомство з основними концепціями фізіології та психології. Наприклад, тільки просте знайомство з клінічною симптоматикою ПТСР допомагає людям усвідомити те, що їх переживання і труднощі не унікальні, а «нормальні» у сформованій ситуації.
2. Друга група методів знаходиться в області холістичного (цілісного) ставлення до здоров’я. Здоровий спосіб життя з достатньою фізичною активністю, правильним харчуванням, відмовою від зловживання алкоголем і вживання наркотиків створює основу для швидкого та ефективного відновлення після травмуючих подій.
3. Третя категорія включає методи, які збільшують соціальну підтримку і соціальну інтеграцію. Сімейна та групова психотерапія, розвиток мережі самодопомоги, формування та підтримка громадських організацій необхідні для соціальної реабілітації.
4. Четверта категорія – це власне терапія. Вона включає в себе роботу з горем, страхами, психосоматикою, травмуючими спогадами і спрямована на «переробку» проблеми і совладаніе з симптомами.
Психотерапевтичні методи при ПТСР І. Г. Малкіна-Пих (2005) за ступенем їх практичної поширеності класифікує наступним чином:
– Раціональна психотерапія: клієнтові роз’яснюють причини і механізми ПТСР;
– Методи психічної саморегуляції для зняття симптомів напруги і тривоги: аутотренінг, прогресивна м’язова релаксація, активна візуалізація позитивних образів;
– Когнітивна психотерапія – використовується для переосмислення дезадаптивних думок і зміни негативних установок;
– Особистісно-орієнтована терапія – дозволяє змінити ставлення потерпілого до психотравмуючої ситуації і прийняти відповідальність якщо не за неї, то за своє ставлення до неї;
– Позитивна терапія, гештальт-підхід засновані на уявленні, що існують не тільки проблеми і хвороби, а й способи і можливості їх подолання, притаманні кожній людині.
Вибір конкретної форми психотерапії, як вказує автор вищевикладеної класифікації, є проблемним для лікарів при роботі з більшістю пацієнтів, які пережили психотравму. У кінцевому рахунку травматизація руйнує когнітивні «Я-схеми» жертви та її погляд на світ; відтворення зруйнованого буває болючим. Але самі різні рівні психотерапевтичних технік можуть виявитися ефективним форматом роботи: вислуховування, консультування, короткострокова динамічна психотерапія.

« Принципи психотерапії ПТСР Психологічний дебрифінг »

moyaosvita.com.ua

Класифікація методів психотерапії – Моя освіта

Різноманіття психотерапевтичних форм і методів базується на трьох основних теоретичних напрямках – психодинамічна, поведінковому (когнітивно-поведінковому) і гуманістичному (екзистенційно-гуманістичному, феноменологічному). Перед тим як перейти до опису основних з них, необхідно відзначити складові, які є загальними для всіх цих напрямків (J. Frank, 1978):
1. Пацієнт (хворий) – людина, що виявляє об’єктивні ознаки психічного (психосоматичного) розлади.
2. Психотерапевт – лікар, завдяки своєму специфічному навчанню і досвіду сприймає як здібний надати допомогу конкретному хворому (або їх групі).
3. Теорія особистості, створена засновником певного напряму і закріплена його послідовниками, яка через певний набір положень дозволяє описувати функціонування психіки і передбачати перебіг, спрямованість певних психічних процесів у окремої людини або групи людей в нормі; а також виникнення, фіксацію і розвиток порушень цих процесів при формуванні патології.
Перераховані положення безпосередньо випливають із певних філософських, світоглядних і життєвих уявлень автора запропонованої теорії і в тій чи іншій мірі несуть відбиток його особистості. Крім того, для багатьох з них характерна претензія на якусь онтологічну універсальність. Логічним наслідком є ​​створення досить потужних інститутів у вигляді товариств, об’єднань, журналів, що формують «правильне» світогляд учнів, а також сертифікуючих їх право офіційно бути представниками цього напрямку і вести від цього імені свою практику.
В даний час можна відзначити певну «еволюцію» і трансформацію теоретичних підходів до особистості в психотерапії. На початку розвитку науково обгрунтованої психотерапії була чітка тенденція до створення «унікальної», з претензією на онтологічну універсальність (т. Е. «Єдино правильну») теорії особистості. Яскравим прикладом є психоаналіз Зігмунда Фрейда. В даний час чітко переважає тенденція до створення якихось «моделей» функціонування психіки з розумінням їх обмеженості і відносності. Наприклад, сучасним підходом, що взяли на себе сміливість звести це в ранг власної ідеології, є нейро-лінгвістичне програмування. Не менш важливим видається й те, що спроба обійтися взагалі без теорії особистості (ранній варіант поведінкової психотерапії) виявилася історично безперспективною.
4. Набір методик (процедур) для вирішення проблем пацієнта, безпосередньо випливають з теорії.
При цьому слід звернути увагу на очевидне зміна у співвідношенні «теорія особистості – набір методик» за час існування психотерапії як такої. Для шкіл, що сформувалися на початку розвитку психотерапії, була характерна гранично жорстка детермінація методик базисної теорією особистості. Відхилення від «прописаних» практичних методик, м’яко кажучи, зустрічало сильне несхвалення. Наприклад, відомий французький психотерапевт-психоаналітик Л. Шерток тривалий час не міг стати повноправним членом психоаналітичної організації, так як активно використовував у своїй практиці гіпноз, раніше розкритикований засновником психоаналізу Зигмундом Фрейдом. В даний час переважає інше ставлення. Практично всі відомі когнітивно-поведінкові та екзистенційно-гуманістичні підходи не тільки схвалюють застосування широкого спектру різних психотехнік, але й відкрито декларують творчий підхід психотерапевта (т. Е. Створення нових методик в кожному конкретному випадку). Навіть у найбільш «консервативному» психоаналітичному підході можна відзначити подібні тенденції, наприклад, у вигляді появи «гіпноаналіза» або включення в класичний підхід методик інших напрямків (психосинтез, нейро-лінгвістичне програмування, голотропного дихання і т. П.).
5. Специфічне соціальне відношення між психотерапевтом і пацієнтом, яке спрямоване на створення особливої ​​«психотерапевтичної» атмосфери, що створює сприятливий грунт для надання допомоги хворому в чому за рахунок формування у нього оптимізму з приводу можливості дозволу його проблем і можливості іншого, більш позитивного світогляду, міросуществованія і співіснування з іншими людьми. З точки зору деяких з підходів (наприклад, клієнт-центрованої психотерапії К. Роджерса) створення цих відносин основним лікувальним фактором.

« Основні поняття психотерапії Основні механізми психотерапевтичного впливу »

moyaosvita.com.ua

Методи психотерапії. Міжособистісна терапія

Вперше метод міжособистісної терапії був розроблений в Нью-Йорку Джеральдом Клерманом і Мирної Вейсман для лікування депресії. МЛТ – короткочасна психотерапія, заснована на припущенні, що депресія виникає в умовах міжособистісних відносин. Головні цілі – встановити і лікувати депресивні симптоми пацієнта і проблемні сфери, які пов’язані з початком депресії. Розглядають п’ять специфічних сфер – горе, міжособистісні рольові розбіжності, міжособистісні дефіцити, переходи ролей, неповні сім’ї Особливе значення надається проблемам в поточних відносинах, а не в минулому. Зазвичай впливають на одну або дві сфери.

Тривалість лікування залежить від тяжкості депресії. Зазвичай тривалість лікування становить від 8 до 20 сеансів.

Клінічна депресія в рамках міжособистісної терапії розглядається як сукупність таких компонентів, як формування симптомів, соціальної активності і особистості хворого. Формування симптому має на увазі розвиток депресивного афекту, його супутніх симптомів, які, на думку творців міжособистісної терапії, можуть виникати з психобиологических і / або психоаналітичних механізмів. Соціальна активність пацієнта включає в себе досвід взаємодії з іншими людьми, що формується на основі подій перших років життя, соціального підкріплення і / або особистих прагнень до досконалості і повної компетенції. Дані обставин можуть привести до депресії. Аналіз особистості має на увазі оцінку досить стійких рис характеру і повторюваних стереотипів дій, спрямованих на регуляцію почуття гніву, провини і власної гідності в цілому, Останні є унікальними варіантами активності особистості і також впливають на схильність до розвитку депресії.

При міжособистісної терапії акцент ставиться на соціальному пристосуванні хворого, його успішності спілкування з оточуючими. Хворий отримує можливість подолати соціальну ізоляцію, скорегувати взаємні очікування, неадекватність яких часто лежить в основі міжособистісних конфліктів. Він тренується в різних соціальних ролях, виконання яких раніше викликало певні труднощі. Вчені вважають, що міжособистісна терапія за своєю результативністю не має відмінностей від медикаментозної терапії антидепресантами і значно перевершує ефективність плацебо-терапії. Особливо ефективний цей метод терапії при дистимии, тут він досить часто поєднується з навчанням хворих.

medix.in.ua